про автора

 

!Gray Border

Greetings

 

Я народився 31 липня 1953 року, того самого, коли сконав Йосип Сталін. Моїми батьками були випускники Київського університету Володимир Петрович Марусенко (філософський факультет) та Тетяна Олексіївна Пелих (філологічний факультет). Але найбільший вплив на моє виховання мала моя бабуся — Наталля Михайлівна, вчителька біології 44-ої школи. 1960-го року я пішов у перший клас 57-ої школи. Це стало визначною подією в моєму житті. Адже там я зустрівся з моїми друзями на все життя: Миколою Косицьким та Сашею Прохоровим.

А роком раніше я записався до шахової секції Палацу піонерів. З того часу любов до цієї мудрої гри у мене не зменшилася.

Знаковим став для мене і 1967 рік. В цьому році я познайомився з Євгеном Олександровичем Сверстюком, який власне зробив вирішальний внесок в формуванні мого і Миколи Косицького свідомості. Що зрештою згодом навернуло нас до віри в Бога. А також я перейшов до фізико-математичної школи №145, що було, мабуть, помилкою.

1971 року вступив до філологічного факультету Київського університету. На одному з турнірів мені несподівано запропонували перейти до МГУ. Я погодився і восени того ж року переїхав до Москви. Але місце мені знайшлося лише на факультеті журналістики, де була сильна шахова команда на чолі з майбутнім гросмейстером Сергієм Макаричевим.

Навчався в університеті я не дуже старанно, але головного все ж таки не пропустив: відвідував лекції Едуарда Григоровича Бабаєва, тонкого знавця літератури та блискучого лектора.

1978 року я повернувся назад до Києва, для чого перевівся на заочне відділення факультету.  Тоді ж я пішов працювати до «Спортивної газети», де пробув 6 років. А в червні одружився на Ірині Магдич (Остапенко), яка викладала фортепіано у музичній школі. Цей шлюб пройшов іспит часом, і вже понад 36 років ми ділимо разом всі радощі й біди. У Іри є дочка від першого шлюбу Ганна, якій тоді було 8 років, а зараз – трохи більше. Вона – художник. 1981 року в нас з Ірою народився спільний син Іван, він теж закінчив факультет журналістики і вже майже 10 років працює в популярному в Україні Інтернет-виданні Censor.net. 1998 році у Ганни народилася онучка Маша, яка нині є студенткою факультету видавничої справи та журналістики педагогічного коледжу. А 2004 року з’явився на світ Божий  онук Тимофій, який навчається  у ліцеї «Наукова зміна». Він ходить на шахи, скрипку, у басейн, вивчає приватно англійську і німецьку, а ще кілька разів вигравав міські змагання з велоспорту, а також добре катається на лижах.

1979 року я охрестився у Макаріївській церкви, що на Татарці. І з того часу є її парафіянином. Мене хрестила видатна людина -–отець Георгій Єдлінський. Потім його змінив отець Анатолій Затовський, який достойно прийняв естафету в цього видатного батюшки.

1984 року я вступив до аспірантури факультету журналістики, але дисертації так і не захистив. Це в нас сімейне. Батько так і не спромігся зробити цього. Виняток – лише моя мама, яка стала кандидатом філології.

Уперше за кордон я поїхав, коли мені було 35 років – на турнір у Польщу. А в січні 1991 року вперше потрапив у Гастінгс, на традиційний новорічний турнір. З тих пір я пропустив лише одне таке змагання із 25!

Починаючи з 1995 року я став активно працювати у журналістиці. Друкувався і працював у «Дзеркалі тижня», газетах «Регион» (це ще задовго до появи одноіменної партії), «День», «Час-Тайм», «Наша віра» та багатьох інших. Редагував журнали «Спортклуб», «Регби». Був заступником головного редактора популярного мистецького журналу «Fine Art».

1999 мені присвоїли звання міжнародного майстра з шахів.

2013 року вийшов на пенсію, але не сумую. Написав шахову книгу «Универсальная Голландская защита» (разом з гросмейстером Володимиром Маланюком). І це вже третя моя велика книга (не беручи до уваги кількох брошур та буклетів).

Як наставник (а я маю офіційне звання тренера ФІДЕ) давав шахові уроки на юнацьких чемпіонатах: Європи (у Чорногорії) та світу (в ОАЕ).Також часто граю в міжнародних турнірах, що дозволяє мені багато подорожувати: за останні роки грав у Ієрусалімі та в Гастінгсі, Стокгольмі та Ревалі (Польща), Пардубіце та Кардіффі.

 

!Gray Border

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *