Протоієрею Анатолію Затовському – 70 років!

Поздоровляючи від щирого серця отця Анатолія, духовного наставника усієї нашої родини, маю відзначити, що був трохи здивований, що нашому батюшці уже сімдесят! Ну ще б 65, то так сяк, але 70 – не віриться. Завжди бадьорий, завжди підтягнутий, завжди енергійний, він встигає зробити так багато добрих справ.

Отець Анатолій прийшов у Макаріївську церкву понад тридцять років тому ще зовсім молодою людиною. Коли цей храм був заснований 1897 року, його парафіянами були ремісники з околиці Києва — Татарки. Але десь із сорокових років минулого століття – тут стало більше інтелігенції. А це через те, що тут служив отець Георгій Єдлінський, видатний священик, син професора-свящномученика Михайла Єдлінського. Отець Георгій мав великий авторитет у Києві та далеко за його межами, до нього їхали люди з усього колишнього Совєцького Союзу. Особливо він був шанований серед інтелігенції. Нині мало вже лишилося в живих його духовних чад, і автор цих рядків — один із них.

Анатолій Затовський

Звичайно, отцю Анатолію дуже пощастило, що він потрапив на служіння саме під орудою отця Георгія. Їх називали: «Наш батюшка» та «молодий батюшка». За роки спільного служіння отець Анатолій навчився дуже багато, причому такого, що в ніяких підручниках не прочитаєш. Сам він зауважує: «Дуже важливо, що я прийняв від о.Георгія храм, навколо якого, а насправді навколо о.Георгія, згуртувався особливий прихід».

Коли 22 грудня 1988 року о.Георгія не стало, о.Анатолій продовжив його справу. Йому вдалося зберегти дух і традиції його попередника, атмосферу, закладену отцем Георгієм, і по сей день. Богослужіння в Макаріївському храмі неквапні, часто по п’ятницях звершуються заупокійні служби — парастаси.

Сам отець Анатолій народився у родині священнослужителів. Батько Леонід Затовський, дядько Всеволод Затовський, дідусь Михайло Затовський усі були священиками. А дядько його батька – протоієрей Іоанн Затовський прийняв мученицьку кончину — розстріляний 1938 року в Черкасах, а 1998 — зарахований до лику святих новомучеників.

Шлях о.Анатолія до священництва був непростим. Він працював старшим науковим співробітником у Науково-дослідному інституті й ходив до Храму Божого. Та зрозумів, що в країні є кому займатися науковою діяльністю, але хто ж буде нести слово Боже, коли піде старше покоління?

І майбутній батюшка прийняв кардинальне рішення, яке круто змінило його життя. 4 січня 1976 року він був висвячений у сан диякона, а через два роки — 22 травня 1978 став священиком.

Макаріївська церква

У такому рішенні йому допомогла і дружина – матушка Надія. Вона закінчила інститут із червоним дипломом, вступила до аспірантури, почала працювати над дисертацією. Та все це кинула, присвятила себе Церкві та родині, стала активним парафіяльним діячем, вірним помічником батюшки. Це був справжній виклик совєцькому часу.

Важко переоцінити все, що зробив отець Анатолій для Макаріївського храму – змінився зовнішній вигляд церкви, багато років працює недільна школа; вже побудований та ще не оздоблений новий храм напроти старого. А ще треба сказати, що о.Анатолій є головою Всеукраїнського православного товариства. Скільки сил і енергії він віддав для того, щоб у школах вивчали Закон Божий. На жаль, поки всі його намагання лишаються без відповіді.

Після смерті о.Георгія наша родина повністю окормляється у о,Анатолія. Він вінчав мого сина, хрестив внука Тимофія та онучку Марію, та й мене з дружиною Іриною вінчав уже в зрілому віці.

Отець Анатолій

І ще одне варто сказати. Отець Анатолій – справжній патріот України. Я можу це засвідчити, бо спілкуюся з батюшкою багато років. І знаю його погляди. Він завжди приязно ставився до Євгена Сверстюка, а Євген Олександрович до нього, незважаючи на те, що належали до різних конфесій. Згадую спільний гоголівський вечір у Будинку вчителя, де вони брали участь разом.

Але якщо відзначити головну рису отця Анатолія – це те, як він ставиться до своєї місії священика. Він ніколи не забуває, що шлях священика є тернистим, що служіння Богу і людям – це тяжкий хрест. «Якщо ми не віддаємо усього себе священицькому служінню, не жертвуємо собою, своїм часом, а якщо потрібно – і життям, значить ми погані послідовники Христа», — каже отець Анатолій. І за цими принципами будує своє життя.

І ще раз від себе і від своєї родини поздоровляю батюшку з круглою датою, бажаємо миру, здоров’я, багато років активної та благої діяльності.

З любов’ю,

Петро Марусенко.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *